Особливості соціального патронажу сім'ї
Особливості соціального патронажу сім'ї
Робота соціального педагога в закладі освіти потребує активного використання дієвих технологій соціальної роботи. Проблеми, з якими так чи інакше працює соціальний педагог, пов'язані з сім'єю, захистом прав та інтересів дитини в ній, охороною здоров'я.
Усі функції щодо надання допомоги тим, хто її потребує, виконують суб'єкти соціальної роботи. Це й держава загалом, яка здійснює соціальну політику, і органи місцевого самоврядування, громадські організації, фонди тощо. На рівні системи освіти соціальний патронаж сім'ї та охорони дитинства покладено на місцеві органи управління освітою, навчально-виховні заклади, зокрема психологічну службу, яку представляють соціальний педагог і практичний психолог. Кожен із суб'єктів має свої завдання, повноваження та функції.
Завдання психологічної служби освіти в цьому напрямі — забезпечити дотримання основних соціально-правових потреб дитини, сприяти її успішній соціальній адаптації в умовах дитячого колективу та сім'ї, задовільняти потреби дитини в розвитку й самореалізації.
Слід зазначити, що практичний психолог і соціальний педагог не є взаємозамінними. У кожного з них відповідно до фаху — своя методологія роботи, інструментарій, напрями та зміст діяльності, що відповідають їхнім функціональним обов'язкам. Зрозуміло, що їхня спільна праця, а також система роботи педагогічного колективу разом з іншими державними установами дозволяють певною мірою підвищити ефективність соціального супроводу дитини та сім'ї в сучасних умовах.
Сімейні проблеми (порушення сімейних зв'язків, патологічність взаємин подружжя, між батьками та дітьми) частіше не залежать від соціального статусу родини та можуть траплятися як у матеріально забезпеченій, інтелігентній, так і в малозабезпеченій, малоосвіченій родині.
Деякі категорії сімей потребують постійного фахового консультування та супроводу спеціалістами психологічних служб для успішної адаптації, розвитку в них дітей. Особливо доречною така робота є тоді, коли сім'я перебуває у кризовому стані. Частіше, прагнучи стабільності, батьки переймаються пошуками матеріального, але більше за злидні, дитину може травмувати нездоровий психологічний клімат сім'ї.
Велика перевага роботи соціального педагога у школі в тому, що він має змогу допомагати таким сім'ям як на етапі їхньої кризи, конфлікту або розпаду, так і дбати про профілактику сімейних дисфункцій, налагодження сімейних комунікацій у передкризовому стані.
Причини, що спричиняють дисфункцію сімейних взаємин:
Основні труднощі сім'ї та її потреби у професійній соціально-психологічній допомозі зумовлені її типом. Розглянемо соціальні та психологічні проблеми окремих категорій сімей.
Неповні сім'ї.Причиною виникнення соціальних проблем у неповних сім'ях насамперед є малозабезпеченість, оскільки сім'я має лише один трудовий прибуток (іноді не маючи його взагалі, родина вимушена жити на виплати безробітним або дітям).
Прибутки жінки, як правило, значно нижчі від прибутків чоловіка. Однак соціально-економічні проблеми притаманні не всім неповним сім'ям їх розв'язати простіше, ніж соціально-психологічні проблеми, що обов'язково є у внутрішньо особистісній сфері та міжособистісних взаєминах членів неповних сімей, насамперед дітей. Це, по-перше, образа, пригніченість та почуття своєї меншовартості, що може відчути дитина після розлучення її батьків. Часто діти звинувачують себе у розпаді сім'ї. По-друге, почуття провини перед дітьми відчуває жінка (оскільки переважно неповні сім'ї — це жінка, яка сама виховує дітей), що стає причиною гіперопіки.
Прагнучи не допустити зниження життєвих стандартів своїх дітей порівняно з дітьми з забезпечених сімей, мати бере на себе надмірне трудове навантаження, разом з тим через постійну заклопотаність вона по може приділити своїм дітям достатньо часу й уваги. Є випадки, коли образу на колишнього чоловіка, винного в розпаді сім'ї, жінка переносить на дітей (що виявляється у жорстокості). У будь-якому випадку сприятливого психологічного клімату в сім'ї немає.
Великим ускладненням після розлучення є труднощі у правильній статево-рольовій ідентифікації та орієнтації дітей. Дитина формує стереотипи свого сприйняття й поведінки, керуючись взірцем, яким для неї є дорослі, насамперед батьки.
Щодо неповної сім'ї (особливо, якщо вона стала такою на ранніх стадіях соціалізації дитини або спочатку була неповною), то дитина позбавлена взірця того, як мають поводитися чоловіки й жінки в різних рольових ситуаціях. Тому в майбутньому, у своїй сім'ї людина не завжди зможе продемонструвати адекватну статево-рольову поведінку. Це призводить до дисфункційності та конфліктів і, можливо, до розпаду сім'ї.
Основною причиною розпаду молодих сімей (як свідчить статистика) є зв'язок із стереотипними моделями нещасливих сімей своїх батьків та неадекватна статево-рольова соціалізація подружжя.
Хоча неповних сімей, де батько сам виховує дитину, набагато менше, ніж сімей, у яких дітей виховує сама мати, їм притаманні такі самі проблеми статево-рольової орієнтації. Крім того, батько з дитиною має більше шансів створити нову сім'ю, ніж мати з дитиною. Тому однією з проблем такої сім'ї буде формування взаємин між дитиною та мачухою, її дітьми.
Нині поширена нова категорія неповних сімей — неповні розширені сім'ї, які утворюються, як правило, у результаті певної соціальної катастрофи: загибель батьків, перебування батьків у в'язниці, позбавлення їх батьківських прав, тощо. Саме це примушує дідусів та бабусів брати онуків на утримання та виховання. Такі сім'ї мають низький рівень прибутків, труднощі, пов'язані з поганим здоров'ям літніх людей, їхніми слабкими адаптаційними можливостями, невмінням пристосовуватись до реалій сучасності. Часто вони не авторитетні, їм бракує здатності контролювати ситуацію, тому в результаті діти демонструють девіантні форми поведінки.
Багатодітні сім'ї.Усі багатодітні сім'ї поділяються на три категорії:
Багатодітні сім'ї всіх типів мають спільну соціальну проблему, що специфічно пов'язана з багатодітністю: діти з таких сімей порівняно з однолітками з малодітних сімей частіше демонструють занижену самооцінку, їм притаманні неадекватні уявлення про власну значущість, що може негативно вплинути па їхнє подальше життя. Крім того, характерні для багатодітних сімей малі інтервали між народженням дітей призводять до великої кількості малолітніх братиків і сестричок, що знижує соціальний вік старших сиблінгів. Це об'єктивна закономірність, яка спостерігається в різних типах багатодітних сімей і не залежить від матеріального чи освітнього статусу батьків.
Сім'ї інвалідів. Сім'ї інвалідів вимушені долати економічні труднощі спричинені руйнуванням виробничо-реабілітаційної системи, що давала роботу інвалідам, обмеженням працездатностіта адаптаційних можливостей. Інваліди досить обмежені у своїй життєдіяльності. Впровадженню програм, спрямованих на пристосування суспільства до потреб і можливостей інвалідів, перешкоджають брак коштів та організаційні труднощі. Реалізації права інвалідів на працю, самозабезпечення — одна з головних проблем їх соціальної реабілітації.
Дослідження свідчать, що всіх інвалідів можна поділити ми чотири категорії:
Таким чином, питання про трудову реабілітацію інвалідів як частину їх соціальної реабілітації містить соціально-психологічний чинник: є чи немає у них мотивації до певної роботи.
Сім'ї, які виховують дітей-інвалідів. Такі родини змушені розв'язувати всі проблеми, пов'язані з інвалідністю (малозабезпеченість, обмеженість життєдіяльності тощо), але частіше добровільно погоджуються на це, відмовляючись віддати дитину інваліда з невиправною природною патологією до спеціалізованого інтернату. Під час виховання такої дитини виникають великі труднощі: дуже мало установ, які надавали б батькам допомогу у вихованні таких дітей; догляд за дитиною-інвалідом від народження часто не можна сумістити з іншою діяльністю. Тому мати, як правило, змушена залишити роботу або перейти на іншу роботу з вільним графіком, що ближча до дому, але низькооплачувана. Кількість розлучень у таких сім'ях значно вища — батько частіше не в змозі витримати постійні труднощі й залишає сім'ю. Діти-інваліди, позбавлені кваліфікованої реабілітаційної та розвивальної допомоги, іноді ведуть практично біологічне існуванні, не набуваючи тих навичок і умінь, які допоможуть їм хоча б у самообслуговуванні, якщо не у трудовому самозабезпеченні. Практика свідчить, що у сім'ях, де діти-інваліди одержують хоча б елементарну допомогу фахівців з соціальної реабілітації, рівень розлучень нижчий від середнього.
Постійного соціального нагляду потребують також інші сім'ї, що зацікавлені в соціально-психологічній допомозі. Наприклад, сім'ї національних меншин або сім'ї, де трапляються випадки сімейного насилля, жорстокості, від чого часто потерпають діти.
Одним із найскладніших випробувань для будь-якої сім'ї є сімейні конфлікти. Взагалі конфлікти — нормальний компонент сімейного життя; вони мають відігравати конструктивно-творчу роль у стабілізації сім'ї. Однак конфлікт, загнаний усередину, руйнує психічний стан та фізичне здоров'я подружжя. Конфліктна зорієнтованість, відсутність культури компромісу, невдалий збіг обставин можуть вивести ситуацію з-під контролю та надати їм руйнівного характеру.
Ось чому для соціального педагогаважливо володіти дієвими технологіями сімейної терапії, зокрема технікою сімейного консультування, основами конфліктології та навичками посередництва у врегулюванні конфліктів (медіацією).
Робота соціального педагога, який здійснює соціальний патронаж сім'ї, обов'язково має бути пов'язана з відповідним вивченням поведінки дитини, умов її перебування у сім'ї, дослідженням сімейних взаємин та наданням кваліфікованої соціальної допомоги. Про те, яксистемно організувати таку роботу і в чому полягає її зміст, ітиметься нижче.
Організація соціального патронажу сімей. Організація соціального патронажу сім'ї є одним з основних напрямів роботи соціального педагога щодо охорони дитинства.
Мета соціально-педагогічного патронажу сімей:
Завдання соціально-педагогічного патронажу сім'ї:
Основні принципи соціально-педагогічного патронажу сім'ї:
Відповідальність за організацію заходів щодо охорони дитинства в школі та соціального патронажу сім'ї покладається па керівника навчального закладу. Для забезпечення ефективної роботи в цьому напрямі керівникові треба призначити відповідальних осіб, забезпечити чіткий розподіл посадових обов'язків та взаємодію всіх суб'єктів з питань соціального захисту дитини, а також здійснювати постійний контроль за роботою шкільних служб.
На різних етапах до соціального патронажу сім'ї залучають педагогічну раду, психолого-педагогічний консиліум, шкільні психолого-медико-педагогічні комісії, шкільну раду з профілактики правопорушень, батьківський комітет. Звичайно, заходи щодо забезпечення охорони дитинства на своєму рівні здійснюють і класний керівник, і практичний психолог, але соціальний педагог є тим компетентним фахівцем, який перебуває в первинному постійному контакті з сім'єю, організовує систему супровідної роботи, залучає інших фахівців, служби, установи та орієнтований на кінцевий результат,— захист інтересів і прав дитини. Взаємодія суб'єктів соціального патронажу є вирішальною у забезпеченні реальної допомоги сім'ї.
Соціальному педагогові слід усвідомити, що не все в роботі з дитиною та її сім'єю він має робити самотужки. Значний обсяг цієї роботи покладається і на представників інших галузей, відомств, служб: кримінальної міліції (КМ), виконкому, служби у справах неповнолітніх
(ССН), відділу у справах сім'ї та молоді, центру соціальних служб для молоді (ЦССМ), наркологічного диспансеру та ін. Тому для соціального педагога надзвичайно важливо налагодити зв'язок з цими установами, а потім раціонально використовувати можливості кожної.
Отже, від того, наскільки ефективно соціальний педагог зуміє залучити до своєї роботи представників органів виконавчої влади та громадських організацій, залежить вирішення питань добробуту кожної конкретної сім'ї, з якою він працює. На цьому етапі важливо визначити чіткі функції, повноваження різних установ, що опікуються проблемами сім'ї.
Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.